Фрагменти книги " З ТЕПЛОГО ГОЛОСУ"

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

 імені Редьярда Кіплінґа (2015)

 

Фраґменти книги „З ТЕПЛОГО ГОЛОСУ"

 

                      * * *

 

…За соняхами я сльозу зустрів,

За соняхами? Так, за соняхáми…

Світанок колосивсь і майорів,

І сто тхорів жило за лопухами…

За соняхами ніжились тхори,

Заходили в таємини й виходили…

…Ти вчуй мене, та ніц не говори:

Тхори на хутори вовків наводили…

Ти – з вовчого поріддя, хоч тебе

Лисицею, кохана, називають…

Хто зве так пані? Небо голубе

І, певно ж , степ, де живокіст вживають…

Навіщо? Аби знов на силі буть,

Навіщо? Аби долю власкавити:

Не входити в примхливу шалапуть,

Хоч, навіженіючи, впору вити…

…За соняхами я тебе зустрів,

За соняхами? Так, за соняхáми…

Ти що робила там? Копала рів,

Де сто тхорів жило за лопухами…

Вони були лукаві та слизькі,

Вони були в перелюбах гріховні…

…Ми з ранку їли ягоди терпкі,

Узбіч дороги їх – відерця повні…

Ти говорила щось мені таке,

До чого я навикну ще не скоро…

…Кохання, звісно ж, плетиво тонке,

Як ви до цього, пані осокоро?..

…За соняхами вірш в сльозу ходив,

За соняхами? Так, отам, де вишні…

…А світ, конаючи, кохав, ярів,

Заглиблений у спротиви колишні…

 

27.10.2015р.

 

                       * * *

 

…Яри ходили в гості до діброви,

І та була їм рада? Де вже там?..

У подиві звела дугою брови,

Та не дала полегкості вустам…

Яри ходили в гості… Були штивні,

Не те, щоб надто, але все-таки…

Стосунки їх були напрочуд дивні,

Приміром, як ці хмари й літаки…

Яри ходили в гості… Мали вдачу

До спілкування, таїнств і т.д.

Господь їм прикупив цей дар на здачу,

Але до чого, люба, це веде?..

Тобі розповісти? Хай не сьогодні,

Тобі розповісти? Нехай уже…

Вуста твої, до жаху благородні,

Сто сорок зваб у часі береже…

Я всі твої печалі розумію,

Я всі твої леґенди впізнаю…

…От тільки в ночах цілувать не вмію

На ліжниках розпластану змію…

…Яри ходили в гості до діброви,

І та водиці в глеці їм внесла…

…А з тирла йшли захмарені корови,

А дід Явтух різьбив клеймо весла…

Оріль за цим усім спостерігала,

Оріль у смутків служкою була…

…Комарик ліз по лезу у кинджала,

І сталь дзвеніла від його тепла…

 

27.10.2015р.

 

                       * * *

 

…Ми до степів дотичні через небо,

Ми з хмар білявих входили в степи?..

Ти певна в цім, душі свята потребо?

Тоді, все, що намислила, стерпи…

Стерплю і я… А як же не стерпіти,

Коли терпіння – голос з глибини?..

…Хоча б устигнути, хоча б успіти

Декорувать всі чола з таїни…

Декорувать? Вони ще довіряють

Тобі й мені, а найповніше – нам…

Тоді чому ж так тонко докоряють

Не лише квітам, áле й бур’янам?..

Вбивали – люди… Катували – люди,

А винні пересічні бур’яни?..

…У тебе найшляхетніші етюди,

Вони – безвиході святі сини?..

Безвихідь хоч і родом з обнадії,

Але устійнена в своїй меті…

…Люблю тебе, як гаманець – злодíї,

Ще не оперені, та вже круті…

Ти – вся обурилась: ну й порівняння,

Ти – вся сахнулася: в самотинý?..

…Слова у вірші родом з прихиляння

До честі й гідності… Мо’, й тому й не засну?..

…Ми до степів дотичні через небо,

Ми з хмар білявих входимо в степи?..

…Продай циганам вірш, душі потребо,

Віддай за так, а потім відкупи

 

27.10.2015р.

 

                        БАЛАДА

      ВОЗСІЯННЯ КРІЗЬ МОРОК

 

                                                            Богдані

 

…Доню моя, степове джерело

Вуста твої вже забуває…

Але черешні високе чоло

В пам’яті відгук вчуває…

Не проминає колишнє, святе:

Не находилось в роси?..

Знову зла віхола в зойк мете,

Вжаливши медоноси…

Поночі – в слові, в серці, в очу,

Поночі – за стіною…

Ти – затялася… Я ж – не мовчу,

Скільки ж ти не зі мною?

Де ти блукаєш? В яких туманáх?

Йдеш за які стернища?..

…Стрівся тобі, з ста книжок, монах?

В тексті – подвійні днища…

…Доню моя, степове тепло

Мимо душі не ходить…

…Все, що між нами в сльозі було,

Коника в змроки водить…

…Стрінеш його? А як ні, то що ж,

Стрілиш його? А як ні, – хай буде…

Рід наш, дейкують, ще з тих вельмож,

В котрих за щастя будень

Я це давно пізнав на собі,

Ти ж ще своє пізнаєш…

…Знай: квадратує щастя в ганьбі –

Сяєш ти чи конаєш…

…Не доконечні приписи ці,

Не доконечні, рідна…

Ми – ненароджених скрух співці,

Сяє нам даль погідна…

…Часом, і рідні – злочинці в днях,

Часом, і принци – злидні…

…Хай ця балада згорить в огнях,

Та возсія хоч три дні…

Доню моя, небезпека в тім,

Що ми всього не знаєм…

…Важко ходить по шляху крутім,

Та – лише так пізнаєм

Ти не питаєш мене: кого?

Ти не питаєш: за що?..

…Будь при тобі, о моя снаго,

Мороки сяють віщо…

 

27.10.2015.

 

      З ТЕПЛОГО ГОЛОСУ

 

         З циклу „На озерах"

 

…З теплого голосу сніг іде,

З теплого голосу, з ночі…

Ходить по стернях лоша гніде,

З тайнощів має очі?

Всі таємниці твої – в мені,

Всі таємниці, люба?

Не проминули ми в чорні дні,

Не знебула нас згуба…

Нині ми – поруч, та де ми, де?

Нині ми – на озерах…

Вітер вельможно нас в гріх веде,

Є ще кулі в мавзерах…

…З теплого голосу сніг іде,

З теплого голосу, з ночі…

Пíтьма вглибає в чоло бліде,

Кличуть в яр поторочі?

Марна їх справа: душа не спить,

Віщі думання творить…

Є чим сьогодні вірші кропить,

Ордонька лихочворить?

Ордонька, кажете? Ні! Орда! –

Хижа і ненаситна…

…За що катує нас ця біда,

Розпачам ста підзвітна?..

…Ти не бажаєш, знов, говорить?

Я – такóж не бажаю…

…Що це на белебні скрух горить?

Душу не мну – терзаю

…Коні копитами б’ють в ґраніт,

Коні – в піски вглибають…

…Не поспішай притлумити ґніт:

Голови в скрух рубають?..

 

27.10.2015р.

 

                               * * *

 

…Мальви… Ох, мальви… Ох, ці вже мальви,

Що мені вам сказать?

Ви, звичайно ж, не віщі пальми,

Руки вам не в’язать…

Мальви… Ох, мальви… Ох, ці вже мальви,

Побіля вас – хатú…

Вас завезли в край, либонь, не з Мальти,

Є ще й інші світи…

Мальви… Ох, мальви… Ох, ці вже мальви,

Люблять вас туманú…

Ставлю на бочку три, з пивом, гальби:

В вас – ні на гріш вини…

Невиліковна печаль природи,

Невиліковна, знаю, але,

Ружами кличуть вас в місті Броди,

Слово терпке й незле…

Мальви… Ох, мальви… Ох, ці вже мальви,

Що ви для галичан?

Клени вас люблять, а як ті пальми,

Що кохають міщан?

Ви для них з кресів (йой!) раритети,

Ви для них – суть ясна…

…На скрині в квітах – старі портрети:

Мальва, та ж ружа, біль протина…

 

27.10.2015р.

 

                       * * *

 

…Приходь в моє слово, Софіє,

Приходь у мій дім, в дивину…

Цей вітер, з учора, не віє,

Цей вітер вника в глибину…

Приходь в моє творче начало,

В невимерзлість скрух, в туманú…

Тебе, кажуть, в шторми качало,

Сядь, трішечки передихни…

Ось – чай, а ось – кава… Тож – прошу,

Цигарку? Будь ласка, пали…

Тебе, таку творчу й хорошу,

Мені привели постоли…

Я спершу подумав: химера,

Я спершу подумав: мана…

Ти знаєш напам’ять Ґомера,

А це ж одкровень таїна…

Приходь в моє небо, Софіє,

В розмай, в незмарніле „курли"…

Вітрище з-за обрію віє,

Націлені в просинь стволи…

Вовки тебе хай не лякають,

Я сірих давно приручив…

В околах криївок блукають:

Пильнують пташине чив-чив

Приходь в мої весни, Софіє,

Приходь в голосну сяйвину…

…Цей вітер, з учора, не віє,

Цей вітер вника в глибину…

…Ти знаєш його обереги?

Ти віриш в його голоси?..

…Ці хлопці вступили в шереги,

Красу свою – в безмір неси…

Софіє, вигнаночко з раю,

З далекого краю, з хребтів…

…Я теж тобі щирості вкраю

З Дніпрового неба, з степів…

Вони – і твої таємниці,

Вони – і твої голоси…

…А кріси тримають не ниці –

Достойники болю й краси…

 

27.10.2015р.

 

 

 

 

 

 

 

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.