Про майдан

Борис Гуцало

Про майдан у грудні 2013 року

 

Ще не війна, не тиф й не голод.

Лиш – показове побиття:

Взяв «демократ» найважчий молот

Й дробить ним голову вождя.

 

Це – шабаш злих. Мовчить Хрещатик.

І никне Ботанічний сад.

Чого киянам ще чекати?

Сміється польський дипломат.

 

Що ж до хорвата чи грузина…

Не тішить їх «свободний» люд,

Чекають, як би вся Вкраїна

Поринула в кривавий бунт.

  

 

Про поетів

 

Лицемірство поетам не гоже.

Їх слова гостриш леза ножів.

Зліт поезії — помисел Божий,

Щирість серця і вірність душі.

 

Вірш — молитва і сповідь відверта,

Мрійний сполох, джерельце нове.

В Україні сприймають поета,

Якщо з правдою він живе.

 

Коли ж ні, - то рифмовані грона,

Хай краса в них, зворушлива суть,

Люди, сміхом й зневагою повні,

Не читають, не чують їх, рвуть.

 

 

Виправдання

 

Життя буденних мрій, осміяне життя!

Як вірно ти вело мене у лабіринті долі,

Де праця, дім, любов, весняних днів доволі,

І далі — вічність, путь у спокій небуття.

 

Я всупереч тобі покинув рідний край,

Пішов, у гомін міст , в зневіру й насолоди,

Наркозалежним став, курив кальян “свободи”,

Сприйняв розпусту й ВІЛ... За це, життя, карай!

 

Фінал був, гра мажор; та карта, жаль, не в масті.

Невдачі збили слід, за гріх спокус плачу.

Біда в сім'ю прийшла, хвороби та нещастя.

 

Життя, стрімке життя! Твій гордий клич почув.

Вертаюся, де степ, де вічний храм Причастя.

Схилюся до могил, як грішник на парчу.

 

  

Душа

 

Я ...знайшов свою любов у світі,

Землю поцілунків і вулканів.

Пабло Неруда.

(Сто сонетів про любов;

Цикл — Ранок;

Сонет 5)

 

Що сталося, рідна душа?

Страждаєш чим, лагідна, чиста?

Ти знову самотньо-чужа

У барвах і гомоні міста?

 

Трояндами сни зайнялись.

Світ сонця в жасминах ночує.

І та, що кохала колись

Зоряного співу не чує.

 

Спинився чаруючий зліт...

Не вірить душа в лиховертя

І плаче, болить на весь світ:

- Люблю, бо клялася - до смерті.

 

 

Жінці України

 

 З тих пір, як весни з небокраю

Десь в серці жаром зайнялись,

Пишаюсь, мучусь і не каюсь,

Що покохав її колись.

 

Душа відверто ласки хоче,

Без свята, пісні ледь жива,

Впадає в чари снів пророчих,

Шукає ніжності слова.

 

Тому з небес так, до нестями,

З часів вселенської доби,

Зорі цвітуть її очами,

Без смутку жалів та журби.

 

В дні вітру, в спеку чи в морози,

Коли злий відчай землю рве,

Вона для грішних щастя просить,

В молитвах святістю живе.

 

 

 

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.