Первый поэт Луганского медицинского университета

Немного о истории вуза

Первый врач-поэт Луганского государственного медицинского университета
СЕМЕНКО ИВАН ФЁДОРОВИЧ


Родился 24 ноября 1921-го года в с. Каленики Решетиловского района Полтавской области. В 1940-м году закончил медицинский техникум, работал фельдшером участковой больницы.
В 1942-м году был призван на военную службу в качестве фельдшера. Принимал участие в боевых операциях в составе Сталинградского, Юго- Западного, 2-го Украинского фронтов военфельдшером 74-й стрелковой дивизии. Участвовал в освобождении Украины, Польши. Принимал участие в штурме Берлина, получил лёгкое ранение. Также принимал участие в освобождении Луганщины от немецко-фашистских захватчиков.
Награждён орденом Красной Звезды, медалями «За отвагу», «За оборону Сталинграда», «За освобождение Варшавы», «За взятие Берлина».
После демобилизации в 1947-м году поступил в Харьковский медицинский институт. В 1957-м голу защитил кандидатскую диссертацию, в 1960-м году- доцент. В 1959-м голу избран на должность ассистента кафедры пропедевтики внутренних болезней Луганского медицинского института.
С 1962 по 1966 годы заведовал кафедрой факультетской терапии Луганского медицинского института, под его руководством активизировалась научная работа кафедры, основным направлением которой было изучение липидного обмена у больных с ишемической болезнью сердца и артериальной гипертензией. Этому способствовала организация на кафедре биохимической лаборатории. Параллельно проводилась разработка методов функциональной диагностики и фармакотерапии сердечно-сосудистых заболеваний.
С 1967-го года - доцент кафедры факультетской терапии Луганского медицинского института.
Иван Фёдорович Семенко писал прекрасные стихи, был человеком скромным, вежливым и внимательным к больным и студентам. Добросовестно выполнял свои обязанности преподавателя внутренних болезней.
Ныне покойный.
Семенко И.Ф. является первым врачом – поэтом Ворошиловградского медицинского института, поскольку его стихи в газете «За медицинские кадры» были опубликованы первыми.
З фронтового блокноту, осінь 1943 р.
Перший лист
Згарища всюди, село у руїнах,
Лиш одинокі стоять димарі,
Втоптані в попіл червоні жоржини,
В вирій летять над селом журавлі.
*
Грізно вперед просувалися танки,
І за селом ще гриміли бої,
Люди вертались в село на світанку
І будували собі курені.
*
Мама до ночі латала горище,
Кулі над нею літали сліпі,
Раптом почули: «Спускайтесь швидкіше!
Лист вам із фронту! Ваші живі!».
*
Дівчина мамі трикутник вручає:
«Першим прийшов він у наше село!»
Мам а до серця його пригортає,
Зблідло обличчя, немов полотно.
*
Все навкруги попливло, захиталось,
Перед очима злилися рядки.
-Синку! Живий! Ох, нарешті дождалась!
Як же нам гірко біло ці роки…
*
Лист той читали до пізньої ночі
Односельчани – зійшлось півсела.
А на шляху безперервно гуркоче –
Армія наща на запад ішла.
Пісня про рушник
Біліший кипені садів цвітіння
Рушник, що дівчина дала мені.
І запах лугу, і душі горіння
Відчув в узорах тих на полотні.
*
Коли в сирих окопах нескінченних
Я замеразав, і стила в жилах кров,
Як доторкавсь узорів тих огненних –
Мов поряд ти була, моя любов.
*
Ніжніших рук нема в усьому світі,
Що мій квітсали мальвами рушник.
І грає барсами веселки літо
В простих узорах дивно-чарівних.
*
В узорах, серцем вишитих, я бачив,
Як хвиля жита кртуо набіга,
Як верби, голови схиливши, плачуть,
Стоять, немов чекать, край села.
*
В бою земля хитнулась під ногами,
І закружляла враз небес блакить.
Я рушником тяжкі криваві рани
Перев*язав – мов легше стало вмить.
*
Яка цілюща в рушнику тім сила!
Я, ледь піднявшись, знову йду у бій.
За шепіт трав, гаїв, за землю милу.
Чи повернусь до рідних берегів?
*
А ти усе чекала і чекала
Мене з далеких та важких доріг.
Любов моя не згасне – це ти знала,
І твій рушник, як клятву я зберіг.
(1980)
Моє село
Закидані пухнастими снігами
Поля, дороги і село.
Тут сніговий гуляв степами,
І поле, як орган гуло.
*
Я їду, мчус я в гості чи додому,
Моя ти рідна сторона,
Не хочеться повірити самому
Я – гість, та не моя вина.
*
Тому, що грім на зорянім світанку
Мене так рано розбудив.
І в світ палаючий вступив із ранку
Боротись проти зла і кривд.
*
Пронизане і свіжістю, і вітром
Село – у часу на виду.
Нові хатки всміхаються привітно
І хочуть знать, до кого йду.
*
Пробач, село життя мого перлина,
Що я так рідко тут бував.
Як рідна мати не осудить сина,
Хоч їй і прикрощів завдав.
*
З твоїх криниць я воду пив цілющу
І набиравсь наснаги й сил.
А з нею пив і пісню невмирущу.
О, земле рідна, я твій син.
*
Чи ти пізнав мене, садок – мій друже,
Тебе водою я поїв.
Пізнав? Пізнав! Тепер в зимову стужу
Моє ти серце обігрів!
*
До мене руки-віти простягаєш,
Сказати хочещ щось?
І сумно-сумно, друже мій, зітхаєш,
А, може то мені здалось.
*
Не всі мене любимці дочекались,
Мій човен вдалечьзанесло.
У серці сум із радістю змішались,
І спогади взяли в полон.
*
Я любувавсь мереживом духмяним,
Над вишнею – бджолиний рій,
До іспитів тут готувавсь зрання,
А скільки розквітало мрій!
*
Тепер нема вродливої красуні,
А де ви, мрії? Ластівки?
Та ось рядочком вистроїлись юні,
В пухнастих шальках вишеньки.
*
І до морозів лютих вже звикають,
І до осенніх непогод.
Хай нам на довго-довго літ таланить
Вести весняний хоровод.


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.