Святкування з нагоди Дня вчителя у дитячій бібліотеці м. Зміїва



Іноді сьогодення дарує нам приємні зустрічі з гарними людьми, щирі і відверті душі яких здібні не тільки сприймати, а й віддавати накопичене. 7 жовтня принесло таку зустріч і мені: зі своїми поезіями і піснями я була запрошена у дитячу бібліотеку м. Зміїва, де місцеві вчителі, поети, барди, читачі зібралися, щоб відмітити День вчителя і вшанувати пам’ять Сергія Єсеніна та Марини Цвєтаєвої. Настрій був підтриманий теплою сонячною дниною, гостинністю присутніх, їх бажанням донести до аудиторії свої поетичні присвячення вищеозначеним талантам. Чудове виконання пісень на слова С. Єсеніна , М. Цвєтаєвої внесло у досить насичену програму незабутній колорит. В цьому сенсі хотілося б відзначити невтомних натхненників та організаторів свята завідуючу бібліотеки Галину Колісник, бібліотекаря Ларису Геращенко, їх невгамовних помічниць Євгенію Чулимову та Людмилу Марковську, що теж приймали активну участь і у створенні самого духу свята.
Але зараз хочу висловити свою враженість майстерністю поетичних творів зміївської знаменитості – Романа Каховича, людини перспективної, маючої ще й неабияке пісенне обдарування. Життя його почалося в Ахтирці на Сумщині, потім – навчання у сільгосптехнікумі Валківського району. Тепер він начальник зміни котлотурбінного цеху, вчиться в Українській інженерно-педагогічній академії. Під гітару Роман виконував свої пісні, покладені на музику теж місцевим композитором Віктором Кротом. Мов зачаровані, слухали всі присутні його різнобарвні за тематикою твори, значна кількість яких присвячена її Величності Жінці. Звичайно ж, у доробку Р. Каховича є чимало творів, фіксуючих питання досить непростого, буремного сьогодення, котре не обходиться без військових конфліктів та інших негараздів. Дотепними жартівливими та гумористичними, філософськими та історичними творами і піснями Романа були захоплені всі присутні, які щиросердно аплодуючи таланту свого земляка. Здібність до широкоформатного зображення поетичної картини відтворюється автором самобутніми художніми засобами, начебто майже непоміченими через їх приховану простоту і сутність водночас.
На жаль, під рукою немає його збірки, але спробую відобразити обдарованість Р. Каховича витягами з альманаху Зміївської ТЕС „Вдохновение”, де надруковано декілька віршів цієї талановитої особистості. Ось, наприклад, чари його осені:

Зачем ты, осень, не стуча, вошла,
Где теплых дней еще пылал солярий,
И по земле разбросанный гербарий
Неосторожной поступью зажгла?
Зачем умыла знойность этих дней
Твоих дождей небесная прохлада,
Куда стремилась желтая армада
Из отлетевших листьев-кораблей?

Погодьтеся, потрібно мати хист, щоб вихопити з малюнків осені „ Ненаписаний пейзаж”. Ось Роман Васильович і ...співчуває ...собі:

То, что не художник,- очень жаль.
Я б с карандашом стоял на страже,
Паутинок заплетал вуаль,
Накрывая осени пейзажи...

Хто ж він за покликом душі, наш Роман Кахович? Що його турбує, чого він не сприймає?
Ви, напевне, відразу зрозумієте з вірша „Украины глубокая рана”, де він малює одну жахливу часточку з безлічі ситуацій під час ліквідації аварії на ЧАЕС:

Встал, кто крепок душой и телом,
Кто услышал Отчизны стон.
Да обуглился в память пеплом,
Схоронивши чуму в бетон.
Сколько времени – пыль тумана
И домов опустелая голь,
Украины глубокая рана
Да щемящая сердца боль.

„Обуглился в память пеплом” ...Чи відчуваєте висловлені почуття тілько цього рядочка ви, читачу? Який жахливий пам’ятник – обвуглена пам’ять! Ніби все просто, ніби ніяких словесних викрутасів, але яка сила! Ще одного вірша, близького до фольклорних творів, наведу теж частково без пояснень, аби не руйнувати вашого враження:

На родимом поле да чужие кони.
Топчут мои травы, бьют копытом рожь
То ли мне на горе, то ли проворонил,
Аль табунщик бравый? И не разберешь.
И пока я рьяно по полю метался,
Вороных стегая и гоня отсель,
В дом табунщик пьяный, словно вор, прокрался,
Да где ты нагая, да в мою постель.
На родимом поле да чужие кони,
Словно на ненастье, бьют копытом рожь
То ли мне на горе, то ли проворонил.
Сторожил я счастье, а всадили нож.

Сподівання не завжди збуваються, навіть коли ти ніби от-от спіймаєш жар-птицю і вже вхопив її за яскраве перо. Це відомо і близько майже кожному з нас. Тут немає нічого такого, що було б для когось таємним.
Не вагаюся, порівнюючи ...харизму наступного вірша з харизмою віршів В. Висоцького:

Я не уходил от честной драки.
И упавших зло не добивал.
Был, наверно, преданней собаки,
И в колодец чистый не плевал.
Попадая даже зверю в лапы,
Никогда пощады не просил.
Но когда совали в горло кляпы,
Зубы я сжимал, что было сил.
Или за столом, играя в карты,
По сукну колоды разметав,
Уважал врагов моих азарты,
И тузов не прятал за рукав.
Да за денег грязную бумажку
Никого нигде не продавал,
А снимал последнюю рубашку,
Как родному брату отдавал.

Отаким і прошу любити тепер і вашого доброго знайомого сучасного поета Романа Васильовича Каховича з м. Зміїва.

Людмила Линдюк (Єлісєєва)

Комментарии 1

Triampattaike
Triampattaike от 14 октября 2011 19:34
учителям респект
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.